Автор

 

Касьяненко Анна
+380980028191

www.megastock.ru

Регистрация

Історія дипломатичного протоколу Рекомендуем

Історія дипломатичного протоколу Норми дипломатичного протоколу не були винаходом якоїсь однієї кра­їни чи групи дипломатів, вони - підсумок багатовікового спілкування дер­жав. Протягом століть людський досвід накопичував і відбирав із нескін­ченних повторень поведінки ті правила, умовності й традиції, що відпові­дали інтересам підтримки спілкування. З появою держав і з розвитком зв'язків між ними стали складатися норми спілкування, включаючи прото­кольні. Ж.Камбон вважав, що протокол бере свій початок від звичаю ото­чувати іноземних представників всіма можливими атрибутами ввічливості, звичай став правилом, коли посольства перетворились у постійні місії   .

Форми дипломатичної діяльності поступово складались у процесі іс­торичного розвитку з досвіду різних держав, серед яких у добу Серед­ньовіччя і в Новий час провідну роль відігравали Візантія, Венеція, Свя­тий Престол, Франція, особливо від часів Людовіка XIV. У дипломатичній практиці Венеції і східних держав виразно відзначався вплив Візантії, натомість у західноєвропейських державах домінував вплив двору Папи Римського, пізніше французького двору. Поступово сукупність протоко­льних норм і правил набували універсального міжнародного характеру. Таким чином, засади дипломатичного протоколу зародились з практики європейських держав і поширились на весь світ.

У минулому протокол повинен був не лише демонструвати взаємну повагу господаря та гостя, а й бути гнучким інструментом політики, за допомогою якого можна було, наприклад, продемонструвати іноземцям велич та могутність держави, її непереможність перед зовнішніми воро­гами. Надмірно урочистий дипломатичний церемоніал, який застосову­вався у Візантії, мав саме таку мету. Уяву іноземців приголомшували небувалою розкішшю вже під час першої аудієнції в імператора: перед троном царя стояло золоте дерево, на якому щебетали золоті птахи; з обох боків трону стояли позолочені леви, які били хвостами та ричали. Посланець мав простягнутися ниць перед царем, а коли він піднімав го­лову, то бачив, що трон, на якому сидів цар, піднявся до стелі, і що на цареві вже інший багатий одяг. Під час першого прийняття посол лише передавав вірчі грамоти та подарунки. Саме у Візантії вперше було ви­користано вірчі грамоти, які писали на пергаменті вишуканим стилем кольоровим чорнилом. Послам демонстрували військову могутність Кон­стантинополя, звертали увагу на товщину міських стін, на неприступність його укріплень. Перед послами проводили війська, які заради більшого ефекту пропускались по кілька разів, змінюючи одяг та озброєння. Про­воджали послів зі звуками труб та розгорнутими прапорами.

Візантія була не єдиною країною, яка надавала "охорону" посольст­вам. Часто під час "слідування посольства" до столиці стріляли з гармат, грала військова музика. Саме демонстрація військової сили передувала появі такої сучасної норми дипломатичного протоколу, як почесна варта. Сьогодні в більшості країн світу на честь високих іноземних гостей під час церемонії офіційної зустрічі виставляють військову почесну варту, виконуються державні гімни, дається артилерійський салют .

Поява суверенних держав з сильною абсолютною владою, а також постійних представництв з послами як особистими представниками су­веренів зумовило розвиток протокольних і церемоніальних норм, покли­каних, з одного боку, формувати культ суверена, з іншого - виказувати повагу представникові іншого суверена. У тих умовах протокол і цере­моніал відігравали важливу роль у дипломатичних зносинах, а їх пору­шення було рівнозначне образі суверена, який надіслав посла.

XVI-XVIII ст. були часом, коли в Європі складався новий дипломатич­ний протокол і церемоніал. Уже при імператорі Карлі V почесті, що нада­валися послам при в'їзді і прийомі, одержали суворо встановлений хара­ктер. У церемоніалі враховувалося значення кожної держави, посли якої прибували в Іспанію. У XVI ст. поступово склався чин посольських при­йомів і у Франції. Трохи простіше до церемоніалу ставилися довгий час англійці. Але й в Англії з часів шанувальника французьких порядків Кар-ла І Стюарта також установився визначений дипломатичний ритуал.

У XVI і XVII ст. при папському дворі існував, наприклад, такий поря­док: урочиста аудієнція давалася папою, якого оточувала колегія карди­налів, що складали консисторію. Посол зобов'язаний був вислуховувати папу стоячи, з непокритою головою. Послів імператора, великих госуда­рів і Венеціанської республіки приймали у великій, так званій Королівсь­кій залі, послів інших государів - у малій, Герцогській залі. Були й такі посли, яких папа приймав у своїх покоях, куди він на цей випадок запро­шував лише деяких кардиналів, щоб посол не подумав, що для нього складена консисторія. Герцог Савойський, отримавши титул кіпрського короля, зажадав, щоб його послів папа приймав у великій залі. Коли йо­му було в цьому відмовлено, він образився і на якийсь час перестав вза­галі надсилати свого представника до папи. Генуезька республіка про­понувала папі кілька мільйонів золотом тільки за те, щоб її послів папа приймав у великій залі. Папа відмовив їй у цьому під тиском Венеції, що ніяк не бажала, аби Генуя була на одному рівні з нею. 13 вересня 1672 р. у Римі побувала делегація государя московського. їй була дана аудієнція

у великій залі, папа приймав її в оточенні п'ятнадцяти кардиналів. Мос­ковського посла змусили здійснити таку ж церемонію, як і будь-якого правовірного католика, - він повинен був зробити три глибоких уклони і поцілувати папську туфлю. Під час звичайних аудієнцій папа сидів у кріслі, оббитому червоним шовком. Послу дозволялось сидіти на табу­реті, при цьому посол не міг покривати голову протягом усієї аудієнції.

У Франції послів коронованих осіб і папських нунціїв уводили до зали прийому принци крові. Коли в 1635 р. до Франції прибув англійський по­сол та з'явився до двору, що в цей час розміщувався за межами Парижа, там не виявилось жодного принца крові. Посол заявив, що не зрушить з місця доти, поки йому не буде надано особу - принца крові, який вво­дить до двору. Довелось терміново посилати за принцом у Париж .

Здавна держави прагнули надати юридичної чинності деяким нормам протоколу, перетворити їх у норми міжнародного права. У 1504 р. глава римсько-католицької церкви, що претендував на верховенство серед глав католицьких держав, спробував скласти "список монархів" як ключ до вирішення суперечок, що постійно виникали між ними. Розміщення держав у списку відбивало їхню відносну економічну й військову силу, а також так звану порівняльну стародавність монархій. Однак "сила дер­жав" не була постійною величиною, а "стародавність", не підкріплена реальною силою, не могла бути переконливим аргументом

Протокольні правила старшинства довгий час були джерелом конфлік­тів саме через те, що посол в добу абсолютних монархій розглядався як "alter ego" (друге я) глави держави, якого він представляв. Будь-яке пору­шення привілеїв та імунітетів дипломатичного представника сприймалось як особиста образа його государя. Саме тому виникали постійні суперечки через дрібниці етикету, постійні намагання послів одержати такі ж почесті, які були надані послу іншої держави, їхній острах принизити гідність свого государя недостатньою увагою, виявленою до його посла.

Дипломатична практика знає багато прикладів драматичних інцидентів на цьому ґрунті. Один із них, який став хрестоматійним, стався ЗО вересня 1661 р. під час церемонії зустрічі шведського посла в Лондоні. За місце в кортежі відбулась кривава сутичка між слугами іспанського посла Ватте-вілля і французького посла д'Естрада. Людовік XIV, дізнавшись про цю подію, наказав іспанському послу залишити Францію, а своєму представ­нику в Мадриді надіслав інструкцію з вимогою сатисфакції: Ваттевілль повинен бути покараний, крім того, Іспанія повинна зобов'язатись, що її посли при всіх іноземних дворах надалі будуть поступатися місцем по­слам Франції. В іншому випадку Франція погрожувала війною. Побоюю­чись військових дій, король Іспанії направив особистого представника в Париж для принесення вибачень Людовіку XIV у присутності всього двору і дипломатичного корпусу. Версаль увічнив свій тріумф, відливши спеціа­льну медаль, на якій були викарбувані французький король і посол Іспанії, який приносив вибачення. На перший погляд, сварку між слугами двох послів і погрозу війни між державами не можна порівняти. Але це тільки на перший погляд: за зовнішнім виявом сварки чітко проглядалася претензія Франції на лідерство серед європейських держав.

Подальше зміцнення постійно діючої дипломатичної служби, стрімкий розвиток мережі дипломатичних представництв загострювали проблему старшинства в дипкорпусі. Йшло постійне суперництво за протокольне старшинство між повноважними послами й надзвичайними, які прибули зі спеціальними дорученнями на чолі надзвичайних посольств (напри­клад, на коронацію). Вони тако

Оценить!
★★★
8 Голосов
Избранное:
0

Listings details

Рекламные ссылки

Аморе Тревел (Отпуск)

Аморе Тревел Тур Правда

 

 

ONLINE

тел. : (044) 384 34 05

моб.: (098) 002 81 91

e-mail.: w.ukrtrading@yandex.ru

График работы:

Пн.-Сб. с 8:00 до 19:00